http://praci-history.kpnu.edu.ua/issue/feed 2020-01-03T09:52:27+02:00 Комарніцький Олександр dec_history@kpnu.edu.ua Open Journal Systems <p>Постановою президії ВАК України збірник праць включений до переліку наукових фахових видань, в яких можуть публікуватися результати дисертаційних робіт за спеціальністю «Історичні науки» (Бюлетень ВАК України. – 2010. – №7).</p> http://praci-history.kpnu.edu.ua/article/view/190314 2020-01-03T09:12:53+02:00 Лев Баженов history_lab22@kpnu.edu.ua

<p>На основі документів поточного архіву Центру дослідження історії<br />Поділля, наукової літератури, присвяченій діяльності та використання власного<br />досвіду з керування його роботою у статті розглянуто і проаналізовано три головні<br />етапи функціонування установи на історичному факультеті Кам’янець-Подільського<br />педінституту (нині – національний університет) від часу створення 1 червня 1995 і<br />до кінця 2019 років. Характеризуються початки праці Центру, які припали на 1995-<br />2000 рр. і пов’язані з його формуванням, становленням і утвердженням у Подільському<br />регіоні та перші результати науково-дослідної, науково-методичної і видавничої<br />роботи на ниві історичного краєзнавства і поділлєзнавства. Розглядається другий<br />етап подвижництва Центру (2001-2012), коли установа мала обласне бюджетне<br />фінансування і діяла як державно-наукова й досягла найвищих показників своєї творчої<br />праці і зайняла авангардні позиції в краєзнавчому русі Хмельниччини і Вінниччині та в<br />історико-регіональних дослідженнях. Висвітлюється заключний етап роботи Центру<br />(2012-2019), коли він знову перейшов на громадсько-наукові засади функціонування. Тим<br />не менше, його почесними і дійсними членами та співробітниками здійснено майже 200<br />окремих поділлєзнавчих видань, налагоджена тісна співпраця з вищими навчальними<br />та загальноосвітніми навчальними закладами, державними історико-культурними<br />заповідниками, музеями, бібліотеками, краєзнавчими товариствами та інституціями,<br />що дозволило Центру зберегти свої позиції у регіоні і реалізовувати важливі державні<br />і обласні наукові програми і проекти з історичної регіоналістики та краєзнавства, з<br />належними показниками прийти до відзначення в 2020 році свого 25-річчя.</p>

Авторське право (c) 2021 Наукові праці Кам'янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка: Історичні науки http://praci-history.kpnu.edu.ua/article/view/190327 2020-01-03T09:13:52+02:00 Віталій Гуцал history_lab22@kpnu.edu.ua

<p>У статті висвітлено погляди І. Винокура на формування угруповань черняхівської<br />культури від верхів’їв Дніпра, Західного Бугу до Середнього Надніпров’я, від Прип’яті<br />до Чорноморського узбережжя і Нижнього Дунаю, а також Молдови й частково Румунії<br />та Південно-Східної Польщі. Відзначено, що він звертав увагу на те, що у Верхньому<br />Подністров’ї до зарубинецько-пшеворського субстратного підґрунтя черняхівської<br />культури додалися елементи липецької культури, а в Середньому Подністров’ї вона<br />сформувалася на підставі зарубинецьких, східнопшеворських, фракійських, сарматських<br />та вельбарських компонентів. Черняхівські старожитності мали відбитки цих культур,<br />але їх основа залишалася слов’янською. Вчений віздначав, що ця культура включала<br />до свого складу представників різних етносів, але її ядром були заселені слов’янськими<br />племенами території Лісостепу між Верхньою та Середньою Наддніпрянщиною й<br />Середньою Наддністрянщиною. Черняхівська культура впродовж майже двох століть<br />була головним чинником соціально-економічних процесів на цих землях, вчиняла<br />безпосередній вплив на формування праукраїнського етносу та його еволюцію.<br />Накопичені цим конгломератом знання, вважав І. Винокур, були місткими й<br />застосовувалися в різних сферах. У першу чергу це проявилось у створенні оригінальних<br />календарів, розвитку метрологічних понять, писемності та медичних знань. До<br />такого висновку вчений дійшов на підставі аналізу результатів розкопок ряду поселень<br />(сс. Ружичанка, Бакота, Іванківці, Велика Слобода, Ставище та ін.), могильників<br />(сс. Ружичанка, Раковець, Баглаї, Бернашівка та ін.) та капищ (сс. Іванківці,<br />Ставчани, Бакота та ін.). І. Винокур вважав, що, за свідченнями античних авторів<br />(Йордана, Прокопія Кесарійського, Менандра та ін.), венедами слід вважати племена<br />зарубинецької та східнопшеворської культур, на основі яких сформувалася черняхівська<br />культура, старожитності якої разом із корчацько-празькою, пеньківською,<br />колочинською культурами відносив до антів і склавинів.</p>

Авторське право (c) 2021 Наукові праці Кам'янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка: Історичні науки http://praci-history.kpnu.edu.ua/article/view/190329 2020-01-03T09:14:53+02:00 Віктор Колесник history_lab22@kpnu.edu.ua Анна Лоза history_lab22@kpnu.edu.ua

<p>В статті<br />на основі наявної наукової літератури, актових та архівних джерел висвітлюється<br />історія створення та функціонування дворянських опік в державній системі Російської<br />імперії. Уточнюється поняття таких характеристик опік як корпоративність та<br />становість. Було встановлено, що дворянські опіки виникли в 1775 р. згідно «Учреждению<br />для управления губерний Всероссийской Империи» й на відміну від дворянських зібрань<br />відображали не лише турботу про основну соціальну опору монаршої влади, але й<br />державний контроль над дворянським станом. Основною сферою їх діяльності було<br />встановлення опіки над сиротами та вдовами, а також своєрідний контроль за<br />етичною поведінкою дворян, що було пов’язано з правом конфіскації та продажу майна<br />в разі недотримання встановленого для даного прошарку суспільства етосу. Опіка мала<br />бути наглядачем над поведінкою дворян, а також зберігачем елітарного характеру<br />стану. Останнє забезпечувалось контролем над спадкуванням маєтків виключно<br />представниками дворян. Водночас, внаслідок недосконалості галузевої нормативної бази<br />і усієї бюрократичної системи імперії загалом, помітними були випадки зловживання<br />посадових осіб, а сама робота дворянських опік була досить малоефективною, особливо в<br />сфері відшкодувань боргів, які мали поповнювати державну казну.</p>

Авторське право (c) 2021 Наукові праці Кам'янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка: Історичні науки http://praci-history.kpnu.edu.ua/article/view/190331 2020-01-03T09:16:30+02:00 Анатолій Філінюк history_lab22@kpnu.edu.ua

<p>У статті зроблено історіографічний аналіз історичної літератури<br />України, в якій відображено причини і чинники поділів Речі Посполитої в останній<br />третині ХVІІІ ст. й місце у них етнічних українських земель та українців. Виділено три<br />основних періоди й охарактеризовано особливості та специфіку наукових зацікавлень<br />вітчизняних істориків суспільним життям, зовнішньополітичним становищем і<br />геополітичним положенням Речі Посполитої напередодні та під час її поділів. Простежено<br />тенденції і зміст історіографічного процесу в Україні, пов’язаного з вивченням акцентів, </p><p>чинників і причин поділів Речі Посполитої. Відзначено, що представники дореволюційної<br />історичної літератури, перебуваючи під впливом російської історіографії, виділяли як<br />головні причини анархію і слабкість раніш могутньої держави, які спонукали сильні<br />держави-сусіди піти на її розчленування. В їх роботах ключовою є теза, що ініціатива<br />поділів належала Пруссії та Австрії, які загарбали значні території Польщі та<br />підштовхнули Росію до захисту православного населення від польського поневолення і<br />повернення «русских» провінцій.<br />Зауважено, що М. Грушевський акцентував увагу на зростаючій залежності<br />знесиленої утриманням своїх провінцій Польщі від Росії, котра для виправдання<br />загарбницької політики використовувала дипломатію, «дисидентське» і національне<br />питання, нейтралізацію українського національного і політичного сепаратизму й<br />численні війська та пряме втручання в її внутрішні справи. Відзначено, що у візії Д.<br />Дорошенка через обмеження чисельності військ Польща стала беззахисною перед<br />збройними інтервенціями. Зазначено, що Н. Полонська-Василенко передісторію поділів<br />виводила з «Вічного договору», який дозволив Росії втручатися у внутрішні справи Речі<br />Посполитої під прикриттям оборони православної Церкви.<br />Наголошено, що І. Тиктор справедливо писав, що Польща не зуміла налагодити дер-<br />жавної господарки й адміністрації на захоплених непольських землях й віддала їх у руки<br />магнатів і шляхти, які не подбали про державу.<br />Підкреслено, що І. Лисяк-Рудницький обґрунтував, що Україна падала під ударами<br />ворожих сил і несприятливих обставин через брак тяглості української державної<br />організації та високої культури.<br />Із істориків української західної діаспори виділено В. Веригу, П.-Р. Магочія і С. Плохія,<br />які акцентували на взаємозв’язку і взаємозалежності падіння Речі Посполитої та<br />національно-визвольної боротьби українців і вказали на паралелі руйнування феодальної<br />системи і поневолення селянства у Франції, та запровадження Москвою кріпацтва і<br />панської неволі вільним козакам в Україні; ініціативній ролі у поділах Речі Посполитої<br />Пруссії і Росії та долучені до них Австрії; на європейськості і регіональному характері<br />України як брамі Європи, якою керували з Санкт-Петербурга, Відня, Варшави та<br />Стамбула, а також розцінені поділів як драматичних подій у Центральній і Східній<br />Європі.<br />На основі аналізу історичної літератури радянської доби зроблено висновок про те,<br />що, за виключенням праць Л. Коваленка і В. Смолія, в ній переважає концепція визвольної<br />місії Росії і загарбницької політики Пруссії та Австрії.<br />Підкреслено, що чільне місце в українській історіографії проблеми посіли праці су-<br />часних вітчизняних істориків, які вирізняються об’єктивним висвітленням подій у<br />Речі Посполитій в останній третині ХVІІІ ст., акцентуванні на їх багатофакторному<br />характері та наголошенні на справжньому господарюванні в ній Росії та обмеженні чи-<br />сельності польського війська в порівнянні з арміями сусідніх держав, яке разом з ініційо-<br />ваними царизмом конфедераціями привело її до трьох поділів і повного краху.</p>

Авторське право (c) 2021 Наукові праці Кам'янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка: Історичні науки http://praci-history.kpnu.edu.ua/article/view/190336 2020-01-03T09:29:53+02:00 Василь Деревінський history_lab22@kpnu.edu.ua Аліна Капінос history_lab22@kpnu.edu.ua

<p>У статті на основі аналізу матеріалів часопису «Жіноча доля» йдеться про відродження<br />українських жіночих організацій у Східній Галичині. Першою такою організацією<br />стало Товариство Руських жінок, організоване Наталією Кобринською в Станіславі у<br />1894 році. Мета діяльності товариства полягала в культурно-освітньому розвитку<br />українок. Згодом, товариство спричинилося до появи в 1917 році Союзу українок –<br />нової жіночої громад, яка відіграла чималу роль у суспільно-політичному житті<br />Східної Галичини, а згодом і всієї України. Основними видами діяльності Союзу були<br />видавнича, освітня, господарська, культурно-просвітницька, суспільно-політична.<br />Остання вважалася найголовнішою. Головна увага в жіночому русі «Союзом українок»<br />приділялася домінуванню національної ідеї, як головної у всіх видах діяльності. Чимало<br />уваги приділялося ролі жінки в суспільному русі та житті, «притягненню ширшого<br />жіноцтва до суспільно-громадської роботи» на благо українського народу. Важливим<br />чинником впливу жіноцтва на суспільно-політичне життя краю була участь жінок<br />в державних органах Речі Посполитої, зокрема сенаті та сеймі. Важливу роль «Союз<br />українок» відіграв у консолідації національно-політичних сил шляхом співпраці з<br />українськими політичними партіями та численними товариствами. Участь жінок<br />у громадських організаціях стала однією з яскравих сторінок українського жіночого<br />руху та їх впливу на вирішення злободенних соціально-політичних питань. Наведене є підставою для висновку про актуалізацію проблем становища і статусу жінки в українському суспільстві, уможливлює розгортання наукового пошуку у цій важливій соціально-культурній сфері, що й було зроблено авторами.</p>

Авторське право (c) 2021 Наукові праці Кам'янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка: Історичні науки http://praci-history.kpnu.edu.ua/article/view/190338 2020-01-03T09:36:06+02:00 Світлана Павловська history_lab22@kpnu.edu.ua

<p>У роботі розглянута така форма діяльності ідеологічних органів<br />РСЧА, як видавнича. Здійснення впливу на свідомість бійців та офіцерів радянських<br />Збройних сил передбачало постійне інформування та доведення до червоноармійців<br />головних політичних лозунгів. Листівки водночас слугували інформаційним продуктом<br />і каналом комунікації. Автором проаналізовані питання стосовно того, як малі форми<br />агітаційної продукції впливали на стимулювання мотивації до продовження боротьби<br />проти ворога, наскільки невідповідність між описаною уявною ситуацією та реальним </p><p>становищем на фронтах відігравало роль у готовності солдатів і командирів РСЧА<br />протистояти ворогу. Автором досліджено літературні жанри та мовні одиниці<br />текстів листівок, які використовували армійські ідеологи для підтримання бойового<br />духу та готовності до самопожертви у особового складу Червоної армії. Перший<br />період німецько-радянської війни (червень 1941-листопад 1942 рр.) характеризувався<br />ідеологічним колапсом для радянських військ, які виховувались на стандартах<br />непереможності і готовості ведення війни на території ворога. Успішні наступальні<br />операції гітлерівських збройних сил, їх ейфорія від переможної ходи по Європі та<br />власної безкарності у знищенні противника та населення окупованих територій ніяк<br />не вписувались у парадигму загниваючого імперіалізму та перемоги робітничого класу.<br />Неспроможність зупинити ворога і необхідність відступати були головними<br />чинниками, що впливали на боєздатність радянських військ. Реальний стан справ на<br />фронтах не співпадав із пропагандистськими замальовками та відкритим навіюванням<br />щодо неприйняття ситуації такої, якою, вона є. Тож робота ідеологічних армійських<br />органів із власним особовим складом була вкрай важливою і у перший період війни<br />характеризувалася хаотичністю, формуванням професійних колективів авторів та<br />пошуком результативних технологій впливу.</p>

Авторське право (c) 2021 Наукові праці Кам'янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка: Історичні науки http://praci-history.kpnu.edu.ua/article/view/190386 2020-01-03T09:43:18+02:00 Тетяна Таранцова history_lab22@kpnu.edu.ua

<p>Розглядаючи<br />діяльність сільськогосподарських товариств в Україні на початку ХХ ст. особливої уваги<br />заслуговує дослідження діяльності Київського агрономічного товариства (1909-1918 рр.).<br />Товариство було єдиним спеціалізованим галузевим науковим товариством на території<br />царської Росії, вражало якісне наповнення членами, кращими фахівцями своєї справи в<br />країні – із 12 магістрів на всю державу у 1912 р. 8 входили до складу Товариства. Саме це<br />й дозволило успішно вирішувати найактуальніші завдання провідної складової економіки<br />країни – аграрного сектору, забезпечуючи наукову організацію агропромислового<br />виробництва. У статті проаналізовано передумови утворення Київського агрономічного<br />товариства, як першого українського професійного агрономічного об’єднання в<br />контексті соціально-економічних перетворень у Російській імперії; подану структуру<br />функціонування Товариства, його комісій; розкрито вплив діяльності галузевого<br />об’єднання на розвиток сільськогосподарської дослідної справи на українських землях.<br />Авторка зазначає, що представники Товариства продовжили свою науково-дослідну<br />роботу в провідних установах держави. Напрацювання вчених-аграріїв мали вагомий<br />вплив на розвиток сільськогосподарської дослідної справи в Україні. На її думку, науковий<br />склад Товариства дозволяв продукувати передові ідеї в сільському господарстві, саме це й<br />допомагало успішно вирішувати найактуальніші завдання провідної складової економіки<br />країни – їх аграрного сектору, забезпечуючи наукову організацію агропромислового<br />виробництва і давати їх розповсюдження різними доступними шляхами.</p>

Авторське право (c) 2021 Наукові праці Кам'янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка: Історичні науки http://praci-history.kpnu.edu.ua/article/view/190387 2020-01-03T09:43:49+02:00 Вадим Стецюк history_lab22@kpnu.edu.ua

<p>У статті проаналізовано взаємовідносини дислокованих на<br />Правобережжі імперських військ із представниками польського шляхетства регіону.<br />Показано, що значна частина шляхтичів обирали для себе військову службу в якості<br />кадрових офіцерів, роблячи успішну кар’єру в складі царської армії. Водночас досить сут-<br />тєвою була кількість так званих «вольноопределяющихся» (однорічних добровольців з<br />вищою або середньою освітою, які по закінченні служби здавали іспит на звання офіце-<br />ра запасу) з числа місцевих шляхтичів, котрі таким чином проходили службу в більш<br />комфортних умовах. Проаналізовані побутові контакти між офіцерами царської армії<br />та місцевою шляхтою, які могли набувати різних форм – від спілкування до укладення<br />шлюбів. Показана роль у цих контактах уявлень і стереотипів польського соціуму про<br />імперську армію й військових (насамперед, офіцерства) про польський етнос. Важливим<br />елементом взаємовідносин була економічна взаємодія, обумовлена економічною незалеж-<br />ністю військ – полки та роти, що були самостійними господарськими одиницями, купу-<br />вали необхідні їм товари у місцях дислокації, в тому числі у місцевих шляхтичів. Крім<br />того, для багатьох маєтків важливим було отримання відносно недорогої і організованої<br />найманої робочої сили в ході так званих «вільних робіт», коли військовослужбовці стро-<br />кової служби могли найматися на роботу; показано, що обмеженість джерельної бази не<br />дозволяє чітко окреслити масштаби цього явища, однак можна припускати його вагоме<br />значення для шляхетських маєтків Правобережжя. Продемонстровано, що імперське<br />військо виступало одним із гарантів власницьких прав дідичів Правобережжя, захища-<br />ючи їх в ході чисельних селянських виступів; при цьому етнічний чинник не відігравав<br />жодної ролі – землевласники-поляки звертались по допомогу до імперських властей, котру оперативно отримували.</p>

Авторське право (c) 2021 Наукові праці Кам'янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка: Історичні науки http://praci-history.kpnu.edu.ua/article/view/190388 2020-01-03T09:44:39+02:00 Олександр Федьков history_lab22@kpnu.edu.ua

<p>У статті на основі мікроісторичного аналізу та біографічного методу досліджується ді-<br />яльність членів новоушицької групи Конституційно-демократичної партії, очолюваної<br />нотаріусом Йосипом Зновіцьким. Автор з’ясовує історичні обставини виникнення та ді-<br />яльності осередків партії кадетів у віддаленій провінції Російської імперії – Ушицькому<br />повіті Подільської губернії. Відзначається, що внаслідок революції 1905–1907 рр. відбулася<br />демократизація політичного ладу та суспільного життя країни. Наприкінці 1905 р. у<br />м. Нова Ушиця утворилася конституційно-демократична група у складі близько десяти<br />осіб на чолі з Й. Зновіцьким. Користуючись правом зібрань, вони влаштовували мітинги,<br />на яких роз’яснювали програмні положення партії, закликали підтримувати діяльність<br />Державної думи, організовуватись для обстоювання своїх політичних і соціально-еконо-<br />мічних прав. Й. Зновіцький активно виступав на шпальтах ліберальних видань, в яких<br />ставав на захист інтересів сільськогосподарських робітників.<br />З’ясовано, що під керівництвом Й. Зновіцькго розгорнулася активна агітаційно-про-<br />пагандистська робота серед селянства. Сільських робітників закликали діяти органі-<br />зовано, злагоджено, вимагати дотримання розцінок («такси») на сільськогосподарські<br />роботи. Новоушицькі кадети виступали за проведення організованої та мирної страй-<br />кової боротьби під керівництвом селянських комітетів і їхні заклики знайшли жвавий<br />відгук серед селянства. Страйковий рух у червні-липні 1906 р. в Ушицькому повіті охо-<br />пив 32 населені пункти і мав організований характер. Проте окремі виступи супроводжувалися кривавими ексцесами. Загалом діяльність Й. Зновіцького та його товаришів<br />серед хліборобів викликала занепокоєння представників влади. Врешті провідника ново-<br />ушицької групи ув’язнили в кам’янець-подільську губернську в’язницю, а сама вона припинила існування.</p>

Авторське право (c) 2021 Наукові праці Кам'янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка: Історичні науки http://praci-history.kpnu.edu.ua/article/view/190389 2020-01-03T09:46:08+02:00 Анатолій Глушковецький history_lab22@kpnu.edu.ua

<p>Стаття присвячена розгляду<br />характерних рис суспільно-політичної боротьби у Подільській губернії під час виборів до<br />Державної Думи Російської імперії четвертого скликання. Досліджено передвиборні праг-<br />нення, основні напрямки агітаційної роботи, специфіку передвиборчих протистоянь<br />осередків провідних політичних партій, етнічних та соціальних груп регіону. Розкрито<br />вплив центральних та губернських органів влади на перебіг та результати виборчих<br />перегонів. З’ясовано, що виборча кампанія до Державної Думи четвертого скликання<br />в Подільській губернії проходила за умов украй низького інтересу до виборів населення<br />краю. Головне це було зумовлено тим, що інститут Державної Думи не виправдав спо-<br />дівань на обмеження самодержавства та покращення життя. Певну активність на<br />виборах виявляли лише представники польського та єврейського етносів, які прагнули<br />використати будь-яку можливість для того, щоб заявити про свої права. Встановлено,<br />що під час виборів до ІV Державної Думи, передвиборна діяльність політичних партій<br />соціалістичного спрямування на території Подільської губернії була слабкою. Окремі<br />спроби агітації на четвертих подільських виборах робили лише Російська соціал-демо-<br />кратична робітнича партія (РСДРП) та Спілка, але й їхні сили в краї були неоргані-<br />зованими. Натомість активну пропагандистську роботу проводили чорносотенний<br />Союз російського народу (СРН) та російські націоналісти з Всеросійського національного<br />союзу (ВНС), які користувалися підтримкою місцевої влади. ВНС на виборах блокував-<br />ся з православним духовенством. За таких умов, логічним результатом виборів стало<br />обрання депутатами націоналістів з-поміж великих землевласників та православних<br />священиків.</p>

Авторське право (c) 2021 Наукові праці Кам'янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка: Історичні науки http://praci-history.kpnu.edu.ua/article/view/190390 2020-01-03T09:46:39+02:00 Сергій Добржанський history_lab22@kpnu.edu.ua

<p>У статті проаналізовано специ-<br />фіку діяльності органів самоврядування Чернівців у другій половині ХІХ – на початку<br />ХХ ст. У цей період у Чернівцях було реалізовано значні інфраструктурні проєкти.<br />Побудовано Львівсько-Чернівецьку залізницю (1866 р.) та електростанцію (1896 р.), за-<br />працював трамвай (1897 р.), а у 1895–1912 рр. – система водопостачання і водовідведення. Завдячуючи міській владі, центр міста набув вигляду європейського міста, Чернівці стали називати «Малим Віднем» Цьому сприяла загальна позитивна економічна кон’юнктура та статус адміністративного центру коронного краю, однак безсумнів-</p><p>ним був і вплив продуктивної діяльності міських органів влади. Діяльність різноманіт-<br />них профільних комісій і безпосередньо бургомістрів, членів магістрату й міської ради<br />наочно засвідчувала намагання спрямовувати свою діяльність на покращення добробу-<br />ту жителів та повсякденних умов життя. Автор зазначає, що отримання прибутків<br />від акціонерних товариств, які надавали різноманітні послуги (наприклад, перевезення<br />пасажирів трамваями), не усувало проблем дефіциту коштів на вдосконалення місь-<br />кої інфраструктури, тож на початку ХХ ст. розміри муніципальних позик зростали з<br />року в рік. Особливо громадськість турбували такі проблеми як подолання безробіття,<br />вирішення житлового питання для незаможних категорій населення, покращення са-<br />нітарних умов, розвиток мережі навчальних закладів. Початок Першої світової війни<br />перервав поступальний розвиток міського простору та приніс неабиякі випробування<br />для Чернівців і їх жителів.</p>

Авторське право (c) 2021 Наукові праці Кам'янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка: Історичні науки http://praci-history.kpnu.edu.ua/article/view/190392 2020-01-03T09:47:13+02:00 Андрій Чуткий history_lab22@kpnu.edu.ua

<p>Досліджується доля «не знако-<br />вих» вихідців із Поділля, котрі репрезентували ті національні складові, що на початку<br />XX ст. становили абсолютну більшість населення Поділля, – українську, польську та<br />єврейську. Для прикладу було обрано по одній особі з кожної із цих трьох груп, які в цей<br />період навчались у Київському комерційному інституті.<br />Вибір студентів зумовлювався їх особливою роллю у житті тогочасного суспіль-<br />ства. А обрання для дослідження молоді саме Київського комерційного інституту зумов-<br />лено особливим демократизмом властивим для цього вишу в політиці щодо студентів,<br />що таким чином робить його найбільш «чистим» об’єктом для історичного вивчення.<br />Також це зумовлено тим, що це був перший в Україні виш економічного профілю. А отже<br />на основі вивчення структури його студентського контингенту можна з’ясувати і<br />ставлення тогочасного суспільства до господарської сфери життя.<br />Виявлені в особових справах досліджуваних студентів-подолян документи дозволи-<br />ли висвітлити не лише їх походження та почасти і певні дані щодо їх батьків, але й<br />здобуту ними середню освіту.<br />Також ці групи документів дозволили «проявити» матеріальний аспект життя цих<br />осіб у студентський період. Усі вони належали до матеріально незабезпечених осіб, що<br />було властиво для значної частини тогочасного студентства. Це, поряд із кризою релі-<br />гійності, засвідчувало приховані революційні процеси, що зрештою мали вилитись назо-<br />вні. А студентство мало стати одним із їх рушіїв. Отже, маємо одне з опосередкованих<br />свідчень наростання внутрішнього конфлікту в суспільстві початку XX ст., що зробив<br />можливими подальші глобальні потрясіння.<br />Останнє пояснювалось і такою рисою як уникнення за будь-яку ціну мобілізації з по-<br />чатком Першої світової війни. Це було не просто небажання воювати, а саме небажання<br />воювати за чужу їм державу. Тобто саме так сприймали Російську імперію представни-<br />ки пригноблених нею народів і що також мало наблизити її загибель в умовах світової<br />війни.</p>

Авторське право (c) 2021 Наукові праці Кам'янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка: Історичні науки http://praci-history.kpnu.edu.ua/article/view/190406 2020-01-03T09:48:17+02:00 Володимир Дубінський history_lab22@kpnu.edu.ua

<p>The article analyzes the ideas of a wellknown<br />scientist and public figure M. Tugan-Baranovsky on the regulation of agrarian relations<br />in the early twentieth century in sub-Russian Ukraine. It draws attention to the consideration of<br />the causes and ways of solving the agrarian question, in comparison with the approaches of the<br />Ukrainian liberals of that time. Among the ways of solution, M. Tugan-Baranovsky identified:<br />nationalization of land, its redemption and increasing the intensification of agriculture. According<br />to the scientist, the cooperative movement was an important effective means of improving the<br />agricultural sector. The direct participation of M. Tugan-Baranovsky in it and the approaches to<br />its improvement and development in the Dnieper region are characterized.</p>

Авторське право (c) 2021 Наукові праці Кам'янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка: Історичні науки http://praci-history.kpnu.edu.ua/article/view/190408 2020-01-03T09:49:04+02:00 Павло Кліщинський history_lab22@kpnu.edu.ua

<p>Стаття<br />присвячена особливостям функціонування Кам’янець-Подільської учительської<br />семінарії в період її тимчасової евакуації у зв’язку із подіями Першої світової війни<br />до Симбірська (1915-1916 рр.). Зазначено, що не зважаючи на зростання наукового<br />інтересу вітчизняних і закордонних істориків до вузьких проблем Першої світової<br />війни, обрана для дослідження тема не отримала належного висвітленні в історичній<br />науці. Аналізуючи питання функціонування закладів освіти регіону в умовах війни,<br />автор звертає увагу на значні проблеми в організації навчального процесу у зв’язку<br />із близькістю до лінії фронту, існуючою загрозою окупації і повним або частковим<br />зайняттям багатьох навчальних і підсобних приміщень військовими та медичними<br />закладами. Хоча Кам’янець-Подільська учительська семінарія власного приміщення не<br />мала, рішенням військового і цивільного керівництва (із зазначенням відповідних наказів<br />і розпоряджень) її колектив, вихованці і майно було вивезено в глиб Росії, до Симбірська.<br />Акцентується увага на специфіці учительської семінарії, як певного типу педагогічного<br />навчального закладу, в контексті формування контингенту вихованців та особливостей<br />організації навчального процесу. На основі аналізу джерел та історіографії визначається<br />вплив подій Першої світової війни на матеріально-технічне забезпечення, кадровий<br />потенціал, учнівський контингент і організацію начального процесу в умовах евакуації.<br />Зокрема, відзначається, що і в місці тимчасового перебування семінарії не було відведено<br />окремого приміщення; в ході мобілізації певна кількість викладачів і студентів закладу<br />в якості добровольців поповнили лави збройних сил тощо. Проаналізовано кількісний і<br />фаховий склад педагогічного колективу навчального закладу, який працював в умовах<br />евакуації. Визначено учнівський контингент семінарії та специфіку його формування<br />у воєнний період. Автором було класифіковано усіх учнів за роками навчання,<br />віросповіданням і соціальним походженням. Зважаючи на складність досліджуваного<br />періоду в історії семінарії, відзначено організаційно-фінансові труднощі, які доводилось<br />вирішувати колективу в місці тимчасового перебування (нестача коштів, дорожнеча і<br />перенаселеність міста, часті хвороби учнів через зміну клімату, проблеми з придбанням<br />навчальної літератури, певні прогалини у організації навчального процесу).</p>

Авторське право (c) 2021 Наукові праці Кам'янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка: Історичні науки http://praci-history.kpnu.edu.ua/article/view/190232 2020-01-03T09:03:30+02:00 Олександр Головко history_lab22@kpnu.edu.ua

<p>У статті розглядається минуле числених груп кочівників –<br />печенігів, торків, берендеїв та ін., які мешкали у добу середньовіччя на території<br />України. Щодо перших із цих номадів, то автор звертає увагу на згадану у трактаті<br />візантійського автора Константина Багрянородного (Х ст.) область перебування<br />печенігів – фему Харавої, оскільки саме цей регіон згодом стане територією мешкання<br />«Чорних клобуків». Зазначається, що ця фема охоплювала басейн р. Рось, на північ від<br />якого знаходився в Х ст. південний кордон держави Русь із столицею у Києві. Боротьба<br />печенігів, торків, берендеїв та ін. із половецькими племенами примусила чималу частину<br />цих етнічних угруповань шукати захист у південноруських князів. У свою чергу взаємодія<br />з неполовецькими кочівниками допомагала населенню Київського, Переяславльського,<br />Чернігівського князівств відбивати напади половецьких орд, здійснювати походи до<br />степу. Басейн р. Рось на початку 30-х рр. ХІ ст. увійшов до складу держави Русь і з другої<br />половини ХІ ст. сюди із степу переселяються торки, печеніги, а згодом інші неполовецькі<br />кочові племена. У середині ХІІ ст. в Пороссі тюрські союзники київських князів утворили<br />своєрідну політичну структуру – конфедерацію «Чорних клобуків». Автор зазначає,<br />що в басейні р.Рось мешкало, крім «чорних клобуків», значне слов’янське населення, що<br />призводило до їх економічної, міжетнічної, духовно-релігійної інтеграції. Напередодні<br />нападу монгольських військ на Київ у 1240 р. міста-фортеці Поросся зазнали удару з боку<br />завойовників. На завершення статті автор пише, що осінніми подіями 1240 р., попри їх<br />величезну трагічність, не завершилася історія тюркського населення Поросся. Ця історія,<br />на його думку, буде мати продовження у добу домінування в Східній Європі монголів.</p>

Авторське право (c) 2021 Наукові праці Кам'янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка: Історичні науки http://praci-history.kpnu.edu.ua/article/view/190286 2020-01-03T09:05:46+02:00 Віктор Доценко history_lab22@kpnu.edu.ua

<p>У статті розглядається процес возвели-<br />чення Великого князівства Московського у другій половині ХV – на початку ХVІ ст. і<br />перетворення його на нову імперію на сході Європи. Робиться спроба проаналізувати<br />особливості формування нової політичної системи Московії, визначити фактори, які<br />посприяли перетворенню Московії на самодержавну монархію. Окремо розглядаються<br />стосунки московського князя Івана ІІІ і православних московських ієрархів, а також<br />роль православної церкви у формуванні самодержавної монархії у Великому князівстві<br />Московському. В другій половині ХV ст., коли остаточно зникає влада монгольського<br />хана, відбувається процес формування власної світської та духовної еліти, формується<br />також державно-владна модель нового регіонального лідера. Важливу роль у появі нової<br />держави відіграла постать московського князя Івана ІІІ. За правління Василя Темного,<br />батька Івана ІІІ, відбулися ряд змін в адміністративно-територіальній структурі<br />Великого князівства Московського: на зміну удільній черезполосиці приходить нова по-<br />вітова система; повіти управляються намісниками великого князя. Ці зміни, започат-<br />ковані Василем ІІ, поступово формують нову єдину адміністративну, судову і фінансову<br />систему управління державою. За Івана ІІІ проходить процес формування нової москов-<br />ської бюрократії. Князь делегує частину владних повноважень своїм радникам і новому<br />служивому люду. Відбувається поступова деперсоналізація управління, що говорить про<br />появу в Московії нової модерної держави. При великокнязівському дворі створюються<br />спеціальні відомства – столи, які очолюють дяки. До штату відомств входять про-<br />фесійні управлінці – толмачі (перекладачі), дяки і піддячі. До їх компетенції відноси-<br />лись питання фінансів, військової організації, судочинства. Ще одним кроком Івана ІІІ<br />до централізації влади і уніфікації управління територіями Московії стало прийняття в 1497 р. Судебника. Кодифікований збірник мав виконати роль нової Руської Правди –<br />стати уніфікованим правовим документом для всіх колишніх удільних територій та їх<br />населення. Московські служиві люди отримали від князя універсальну зброю у боротьбі<br />з місцевою елітою. Остання втрачала суверенне право управління, переставали діяти<br />місцеві правові норми.</p>

Авторське право (c) 2021 Наукові праці Кам'янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка: Історичні науки http://praci-history.kpnu.edu.ua/article/view/190294 2020-01-03T09:07:17+02:00 Вячеслав Ціватий history_lab22@kpnu.edu.ua

<p>У статті проаналізовано події та наслідки Тридцятилітньої війни (1618-<br />1648) для нової європейської дипломатії та політико-інституціонального розвитку Європи.<br />Увагу акцентовано на дипломатичному інструментарії, національній специфіці та особли-<br />востях переговорного процесу європейських держав у ході та за підсумками Тридцятилітньої<br />війни. Підсумки Вестфальського конгресу слугували важливим стимулом для подальшого со-<br />ціально-економічного, безпекового, політичного та дипломатичного європейського розвитку.<br />Практичні здобутки Вестфальського конгресу і досвід, набутий європейською дипломатією<br />першої половини XVII століття, визначили майбутній інституціональний розвиток світо-<br />вої дипломатії та міжнародного права, не втративши своєї актуальності й для сьогодення.<br />У статті розглянуто події Тридцятилітньої війни 1618-1648 років, боротьба за національ-<br />ний суверенітет і утворення національних держав, заключення мирного договору, станов-<br />лення нової постійної дипломатії та нової системи міжнародних відносин.</p>

Авторське право (c) 2021 Наукові праці Кам'янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка: Історичні науки http://praci-history.kpnu.edu.ua/article/view/190300 2020-01-03T09:09:14+02:00 Іван Боровець history_lab22@kpnu.edu.ua

<p>Стаття присвячена діяльності дипломатичних<br />представників Словацької держави (Першої Словацької республіки), що мала на меті<br />популяризацію словацького питання на міжнародній арені. У нейтральних державах<br />словацькі дипломати намагалися виправити негативний імідж Словаччини як союзника<br />нацистської Німеччини. К. Сідор у Ватикані, Й. Кіршбаум у Швейцарії та Б. Пісско у<br />Швеції докладали великих зусиль, аби інформувати іноземних журналістів, впливових<br />дипломатів та державних діячів про словацький ракурс у поглядах на військову та суспільно-політичну ситуацію в Європі. Сприятливою умовою було те, що названі дипломати мали особисту репутацію антигерманістів. Але великий негативний резонанс у<br />громадській думці в нейтральних державах мали антисемітська політика словацької<br />влади та депортації єврейського населення.<br />У пресі нейтральних країн словацькі діячі публікували свої статті, у яких крити-<br />кували плани чехословацького емігрантського уряду на чолі з Бенешем щодо відновлення<br />Чехословаччини. Архівні матеріали та мемуари засвідчують, що словацькі державні лідери та дипломати намагалися через нейтральні країни налагодити зовнішньополітич-<br />ні контакти з представниками антигітлерівської коаліції. Були розроблені кілька пропозицій щодо державного устрою Словаччини, але західні дипломати не йшли назустріч<br />даним спробам, адже співпрацювали з урядом Бенеша.<br />Словацькі діячі підготували кілька проєктів з обґрунтуванням пропозицій щодо федеративного об’єднання країн регіону, у якому Словаччині відводилася роль рівноправного<br />учасника. Їх популяризація також відбувалася в інформаційному просторі нейтральних<br />держав з орієнтацією на прихильність провідних західних держав. Але всі вони були<br />приречені на невдачу, адже з початку 1944 р. було очевидно, що Центрально-Східна<br />Європа буде перебувати у сфері впливу СРСР, метою якого було відновлення довоєнної<br />Чехословаччини. На завершальному етапі війни в Європі нейтральні держави припинили<br />дипломатичні взаємини зі Словацькою республікою.</p>

Авторське право (c) 2021 Наукові праці Кам'янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка: Історичні науки http://praci-history.kpnu.edu.ua/article/view/190303 2020-01-03T09:11:20+02:00 Сергій Копилов history_lab22@kpnu.edu.ua

<p>У статті проаналізовано стосунки й співпрацю видатного держав-<br />ного, освітнього діяча, ректора Кам’янець-Подільського державного українського університету Івана Огієнка з відомим українським істориком церкви, професором Василем<br />Бідновим у період політичної еміграції. Підкреслено, що упродовж міжвоєнного двадцятиріччя стосунки українців, які опинилися в складі відродженої Польської держави, з<br />владними структурами залишалися напруженими. Незважаючи на це, українські інтелектуали змогли згрупуватися навколо низки наукових і освітніх осередків – таборового Українського народного університету, Вищих українознавчих курсів, Відділу право-<br />славного богослов’я Варшавського університету, Українського наукового інституту у<br />Варшаві, зберегли й примножили науково-культурний потенціал, використовуючи де-<br />мократичні інститути Польщі. Відзначено складні відносини в середовищі різних течій<br />української еміграції в Польщі й Чехословаччині.<br />Встановлено, що одне з центральних місць серед української академічної спільноти<br />в ІІ Речі Посполитій посідали професори І. Огієнко та В. Біднов, які активно співпра-<br />цювали у створенні й збереженні структур наукових та освітніх інституцій, сприяли<br />поєднанню здобутків тогочасної європейської науки із суспільно-політичними очікуван-<br />нями українського національного руху, презентації доробку інтелектуалів на міжнарод-<br />ній арені. На основі неопублікованих епістолярних матеріалів з архіву Інституту національної пам’яті – Комісії з розслідування злочинів проти польського народу та інших<br />джерел з’ясовано важливу інформацію, що відкриває нові перспективи для подальшого<br />поглибленого дослідження їхнього життя, науково-творчої й педагогічної діяльності в<br />еміграції, містить ключ до реконструкції їхнього складного, часом суперечливого мен-<br />тального світу. Вияснено, що крім співпраці в державній, науковій і педагогічній сферах,<br />упродовж 20-х – початку 30-х рр. відносини обох учених розвивалися як дружні між чле-<br />нами їх родин.</p>

Авторське право (c) 2021 Наукові праці Кам'янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка: Історичні науки http://praci-history.kpnu.edu.ua/article/view/190414 2020-01-03T09:49:31+02:00 Віктор Адамський history_lab22@kpnu.edu.ua

<p>У статті проаналізовано діяльність останнього Подільського губернатора О. П.<br />Мякініна у революційні дні березня 1917 р. У цьому контексті розглянуто питання щодо<br />обставин його призначення на посаду, найбільш важливі рішення з підтримки функці-<br />онування управлінських підрозділів губернії. Показано взаємовідносини з державними,<br />військовими, самоврядними інституціями та громадськістю. На основі комплексу дже-<br />рельних матеріалів зроблено висновок, що характер передачі влади в Подільській губер-<br />нії значною мірою залежав від особистісних якостей губернатора, рівня інформаційної<br />поінформованості та консенсусу з військовими підрозділами, першочергово з штабом<br />армій Південно-Західного фронту та головнокомандувачем генералом О. Брусиловим.<br />Продемонстровано, що перебудова управлінського апарату в губернії відбувалася з ура-<br />хуванням вимог центрального та військового керівництва та з намаганням уникнути<br />загострення відносин із громадським сектором. Засвідчено, що ліквідація інституту гу-<br />бернаторства на Поділлі не викликала серйозних суспільних збурень та була проведена<br />з дотриманням певних правових рамок. Це уможливило О. П. Мякініну залишитися в<br />губернії ще на певний час після зміни політичного режиму.</p>

Авторське право (c) 2021 Наукові праці Кам'янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка: Історичні науки http://praci-history.kpnu.edu.ua/article/view/190416 2020-01-03T09:50:37+02:00 Олександр Марчук history_lab22@kpnu.edu.ua

<p>Висвітлюється кам’янець-<br />подільський період діяльності Міністерства народної освіти УНР очолюваного Іваном<br />Огієнком. На основі архівних матеріалів, періодичної преси, мемуарних свідчень та<br />праць дослідників, розкриваються обставини переїзду освітнього відомства з Вінниці<br />до адміністративного центру Поділля. З’ясовано долю раніше напрацьованих ініціатив<br />і проектів міністерства поданих до Ради Народних Міністрів та на затвердження<br />Директорії УНР. Показано різні вектори законотворчої діяльності МНО, звернено<br />увагу на зусилля галузевого органу державного управління щодо забезпечення шкіл<br />підручниками, розширення шкільної мережі, вироблення кадрової політики, зокрема<br />щодо підготовки кваліфікованих учителів, звільнення їх від військової мобілізації<br />тощо. Висвітлено участь представників міністерства у діяльності різних комісій, які<br />стосувалися освітніх і культурних справ країни. Автор показав напрямки у роботі<br />міністерства щодо реформуванням освітньої сфери: 1) вироблення нової законодавчої<br />бази для розвитку національної освіти; 2) турбота про розвиток української<br />університетської освітньої галузі; 3) практичні кроки із утвердження нової моделі в<br />дошкільних, початкових і середніх навчальних закладах; 4) підготовка педкадрів для<br />усіх загальноосвітніх шкіл через створення відповідних українських фахових закладів,<br />з оновленими навчальними програмами; 5) створення видавничої бази для друку<br />україномовних підручників, із залученням земства, кооперативів; 6) захист інтересів<br />закладів освіти в умовах воєнної дестабілізації; 7) вирішення багатьох поточних справ.<br />Робота МНО загалом та її структурних підрозділів була вміло організована, протікала<br />цілеспрямовано, ритмічно, результативно, сприяла певному вдосконаленню освітньо-<br />управлінської сфери і шкільної системи.</p>

Авторське право (c) 2021 Наукові праці Кам'янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка: Історичні науки http://praci-history.kpnu.edu.ua/article/view/190718 2020-01-03T09:50:58+02:00 Тетяна Ляскович history_lab22@kpnu.edu.ua

<p>У статті аналізуються мемуарні свідчення українських військовиків різного<br />рангу, у яких зафіксовано їхній погляд на матеріально-технічне становище Дієвої Армії<br />УНР, її різних частин, як важливу умову проведення бойових дій на різних фронтах у 1919 р.<br />Авторка зазначає, що, не зважаючи на певну суб’єктивність й інші недоліки мемуарів, вони<br />більш-менш достовірно висвітлюють різні складові піднятої проблеми, що з різних причин<br />не увійшли до архівних чи періодичних джерел, наголошують на загалом малоефективній ро-<br />боті інтендантських органів. Зокрема, у цих джерелах представлено дані, судження й оцінки<br />командного і частково рядового складу, в яких відверто відображено складний, не завжди<br />достатньо продуманий процес розбудови українського війська, рівень забезпечення його осо-<br />бового складу відповідним одягом, взуттям, харчами, амуніцією, зброєю, боєприпасами та<br />усілякими засобами, що прямо позначалося на настроях, боєздатності і результатах вій-<br />ськових операцій. За допомогою цієї літератури встановлено бідність матеріально-техніч-<br />ної бази Дієвої Армії УНР, виявлено неспроможність держави забезпечити своїх захисників<br />на достатньому рівні одягом, взуттям, медикаментами, харчами, зброєю, боєприпасами,<br />припинити нераціональне використання і розкрадання цих ресурсів, що прямо чи опосеред-<br />ковано позначалося на бойовій діяльності українських частин і у підсумку спричинило її<br />драматичні результати. Мають певне значення висловлені деякими авторами судження<br />щодо можливих шляхів розв’язання матеріально-технічних питань війська. Виявлено ці-<br />каві факти, на які дослідники або ж ще не звертали уваги, або ж використовували украй<br />рідко, збіднюючи тим самим складну картину збройної боротьби за українську державність.</p>

Авторське право (c) 2021 Наукові праці Кам'янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка: Історичні науки http://praci-history.kpnu.edu.ua/article/view/190720 2020-01-03T09:51:39+02:00 Леонід Могильний history_lab22@kpnu.edu.ua

<p>Дослідження персоналій, які проявили свою чітку громадянську позицію і загинули через<br />свої переконання в роки СРСР, є надзвичайно актуальним для сучасних наукових студій.<br />Життя і діяльність значної частини таких людей, зокрема й Олександра Гребенецького,<br />не отримали належного висвітлення в наукових працях. Історіографія питання<br />надзвичайно мала, тому потребує суттєвого розширення за рахунок створення нових<br />досліджень із залученням архівних матеріалів. Мета статті полягає у висвітленні<br />суспільно-політичних поглядів О. Гребенецького на основі раніше не опублікованих<br />архівних джерел. У дослідженні використано методи об’єктивності, історизму,<br />біографістики та ін.<br />Наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. у середовищі української інтелігенції<br />сформувалася думка про особистий внесок кожного для розвитку свого народу у сфері<br />освіти, науки і культури. Одним із тих, хто відгукнувся на подібний неофіційний заклик<br />представників громадівського руху, став Олександр Зиновійович Гребенецький. Він здобув<br />освіту в Київській духовній семінарії та Київській духовній академії, проте обрав шлях не<br />священика, а учителя в школі. Роботу з дітьми він вважав своїм життєвим покликанням.<br />Йому не одразу вдалося стати свідомим прихильником і учасником українського<br />освітнього руху, для цього довелося пройти складний і тривалий еволюційний шлях від<br />людини, яка співчувала українському народові у його прагненні мати свою національну<br />школу, до громадянина з мрією про незалежну Українську державу. З цією метою в<br />Україні представники української інтелігенції таємно від радянської влади створювали<br />нелегальні гуртки та об’єднання, до складу одного з яких належав і О. Гребенецький.</p>

Авторське право (c) 2021 Наукові праці Кам'янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка: Історичні науки http://praci-history.kpnu.edu.ua/article/view/190723 2020-01-03T09:51:50+02:00 Андрій Хоптяр history_lab22@kpnu.edu.ua Юрій Хоптяр history_lab22@kpnu.edu.ua

<p>У статті робиться спроба роз-<br />глянути процес утворення та розвиток військового містечка на залізничній станції<br />Ярмолинці Хмельницької області у 1930-1940-х рр., дослідити як змінювались історичні<br />події, що визначали подальшу долю людей, які у ньому мешкали. Створення військового<br />містечка припадає на травень 1936 р., коли за розпорядженням Міністерства оборо-<br />ни СРСР розпочалося будівництво всього необхідного для дислокації військ у важливо-<br />му стратегічному пункті – на залізниці Проскурів – Кам’янець-Подільський. Містечко<br />зводилося досить швидкими темпами й уже на початку 1939 р. сюди на постійну дис-<br />локацію прибула танкова дивізія та артилерійський полк – головна ударна сила 8-го<br />механізованого корпусу. Поруч із військовими частинами, що розквартирувалися тут,<br />тут утворили також табір для утримання військовополонених. Спочатку, з вересня<br />1939 р. це були поляки, чехи та словаки, а з липня 1941 р. – червоноармійці. У жовтні-лис-<br />топаді 1942 р. тут знайшли свій останній притулок, унаслідок Голокосту, євреї, кількість розстріляних яких тоді склала 8-12 тис. осіб. Значну роботу по встановленню та<br />розслідуванню злочинів нацистів в Ярмолинецькому районі провела відповідна комісія,<br />що розпочала роботу 20 червня 1944 р. Нею встановлено, що німецько-фашистські загарбникирозстріляли до 15 тис. мирних громадян чоловіків, жінок, дітей і військовополонених. Після визволення станції Ярмолинці 27 березня 1944 р. у ярмолинецькому таборі продовжували утримувати військовополонених, однак на цей раз гітлерівських. Нині у військовому містечку на станції Ярмолинці дислокується танкова частина ЗСУ. На її території встановлено меморіал пам’яті розстріляних в 1941-1942 рр. євреїв і військовополонених бійців Червоної армії.</p>

Авторське право (c) 2021 Наукові праці Кам'янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка: Історичні науки http://praci-history.kpnu.edu.ua/article/view/190724 2020-01-03T09:52:06+02:00 Ігор Коляда history_lab22@kpnu.edu.ua Юлія Коляда history_lab22@kpnu.edu.ua

<p>У статті аналізу-<br />ється волонтерська діяльність сучасного українського поета, прозаїка, перекладача,<br />громадського активіста Сергія Вікторовича Жадана, одного з найбільш яскравих пред-<br />ставників сучасної української інтелігенції, який займаючи активну громадську по-<br />зицію, докладає значних зусиль у поширенні української мови. Будучи патріотом, він<br />активно займається волонтерською діяльністю, уособлюючи приклад українця з євро-<br />пейським рівнем свідомості. Тому ця тематика є актуальною, науково значимою та<br />суспільно важливою проблемою для сучасної української історичної науки.<br />Автори стверджують, що волонтерська діяльність С. Жадана досить важлива та<br />має не лише гуманітарну функцію, а й суспільно-політичну. У дослідженні з’ясовано на-<br />прями та форми такої допомоги. Доведено, що його волонтерські проекти допомогли<br />сотням людей, в тому числі сім’ям ветеранів антитерористичної операції на Сході<br />України та навчальним закладам і родинам, що постраждали від бойових дій. Окрім<br />того, він є одним з ініціаторів та найбільш активних волонтерів-артистів, за кіль-<br />кістю концертів та творчих вечорів проведених на Сході України для бійців АТО та<br />дітей-школярів навчальних закладів Луганської та Донецької областей.<br />Методологічну основу дослідження становлять загальнонаукові принципи<br />об’єктивності, системності та історизму, а також методи історичного дослідження –<br />історико-генетичний, історико-системний, історико-типологічний, метод інтерв’ю.</p>

Авторське право (c) 2021 Наукові праці Кам'янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка: Історичні науки http://praci-history.kpnu.edu.ua/article/view/190360 2020-01-03T09:37:50+02:00 Олександр Юга history_lab22@kpnu.edu.ua

<p>У статті висвітлено пошук річпосполитською політичною елітою шляхів і засобів<br />розв’язання «української проблеми» упродовж серпня 1657 – вересня 1658 рр. та визна-<br />чено досягнуті результати. З’ясовано причини схильності більшої частини політичної<br />еліти Речі Посполитої до пошуку порозуміння з козацькою Україною. Зокрема, встанов-<br />лено, що в частині внутрішньополітичних чинників і факторів утвердження помірко-<br />ваної щодо Чигирина політики вагоме значення мав задум проведення реформи держав-<br />ного устрою, спрямованої на зміцнення королівської влади й обмеження прерогатив сей-<br />му (щоб змусити шляхетську опозицію піти на поступки, король та його прихильники<br />прагнули скористатися підтримкою Війська Запорозького).<br />Окрім того, простежено масштаби впливу міжнародного чинника на еволюцію укра-<br />їнської політики правлячої верхівки Польсько-Литовської держави у 1657 р.: досягнення<br />порозуміння з Військом Запорозьким зміцнило б позиції Речі Посполитої у взаємовідноси-<br />нах з Московією та Швецією.<br />Висвітлено складнощі переговорного процесу між Варшавою і Чигирином, зокрема в<br />контексті розробки концепції повернення козацької України у якості суб’єкта федерації<br />до складу Речі Посполитої, дискусії щодо цього серед її політичної еліти. Проаналізовано<br />результати вересневих перемовин та сутність укладеного Гадяцького договору. Окремо<br />визначено вплив на процес реалізації його умов політичної свідомості польської й литов-<br />ської шляхти.</p>

Авторське право (c) 2021 Наукові праці Кам'янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка: Історичні науки http://praci-history.kpnu.edu.ua/article/view/190368 2020-01-03T09:39:16+02:00 Віталій Степанков history_lab22@kpnu.edu.ua

<p>У статті з’ясовано суть державної ідеї, засади<br />якої полягали у визволенні «руського (українського) народу», правовому обґрунтуванні неза-<br />лежності утвореної держави («Руського князівства») й включення до неї усіх етноукраїн-<br />ських земель. Проаналізовано причини невдачі її реалізації за гетьманату Б. Хмельницького,<br />внаслідок чого вона не перетворилася в альфу й омегу діяльності молодої політичної еліти,<br />котра інтенсивно формувалася у добу революції. Встановлено, що тільки угрупування «са-<br />мостійників», попри тимчасові прояви відступництва у 1659–1665 рр., залишалося вірним<br />її основним принципам. У другій половині 60-х – першій половині 70-х рр., коли його очолив<br />П. Дорошенко, він та київський митрополит Й. Тукальський збагатили зміст державної<br />ідеї положенням про необхідність утворення «Руського патріархату» з центром у Києві.<br />Доведено, що у перехідний період до здобуття незалежності його представники розгляда-<br />ли можливість прийняти протекції польського короля, царя чи султана у формі «опіки»<br />(своєрідного «патронату»), а не підданства на підставі взаємообумовленого договору. На<br />відміну від них, формується впливове угрупування еліти (переважно лівобережної), яке від-<br />ходить від підтримки ідеї незалежності, задовольняючись отриманням автономії у складі<br />Речі Посполитої/Корони Польської чи Московії. Запорозька старшина продовжувала зали-<br />шатися у полоні програми здобуття станової автономії для Війська Запорозького.</p>

Авторське право (c) 2021 Наукові праці Кам'янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка: Історичні науки http://praci-history.kpnu.edu.ua/article/view/190379 2020-01-03T09:39:35+02:00 Володимир Газін history_lab22@kpnu.edu.ua

<p>У статті здійснено дослідження впливу Кримського ханства на розвиток<br />московсько-польського протистояння в 1654–1667 рр., в епіцентрі якого опинилася<br />Україна та проаналізовано характер та еволюцію тогочасної політики Бахчисарая<br />стосовно Української держави.<br />Зазначається, що як союзник Речі Посполитої, Крим був безпосередньо зацікавлений<br />в результатах московсько-польського протистояння. У Варшаві змушені були<br />узгоджувати з Бахчисараєм як військові акції, так і дипломатичні кроки. Водночас<br />ханат здійснював власну політику щодо України, метою якої було встановлення<br />свого протекторату над Військом Запорозьким. Саме загроза українсько-кримського<br />зближення, що несло безпосередню загрозу інтересам як Польщі, так і Московії,<br />створювала ґрунт для їхнього порозуміння та вирішення «українського питання» на<br />основі компромісу.<br />Проаналізовано чинники, які врешті призвели до досягнення «порозуміння» між<br />Москвою та Варшавою, що вилилося в укладення Андрусівської угоди 1667 р. на основі<br />поділу України між Річчю Посполитою та Московською державою. У цьому сенсі поряд<br />з досягненням воєнного паритету, коли жодна зі сторін не була спроможна вирішити<br />долю протистояння на свою користь шляхом досягнення остаточної перемоги над<br />супротивником (провал військової кампанії Яна Казімєжа у Лівобережній Україні в 1663–<br />1664 рр. та відповідно невдала спроба Москви встановити контроль над Правобережжям,<br />скориставшись антипольським повстанням в 1664–1665 рр.), важливу роль відіграло<br />розуміння спільної загрози з боку Криму, за яким стояла Османська імперія, що диктувало<br />необхідність створення московсько-польського військово-політичного союзу (глибока<br />стурбованість зусиллями Криму щодо встановлення свого протекторату над Військом<br />Запорозьким); переконання, що лише спільними зусиллями Москва і Варшава зможуть<br />приборкати непокірну козацьку Україну з її прагненнями державного суверенітету, постійними спробами грати на протиріччях між Москвою та Варшавою та розвивати полівасалітетні стосунки, залучаючи до конфлікту інші держави регіону, створюючи цим сприятливі умови для реалізації української державної ідеї.</p>

Авторське право (c) 2021 Наукові праці Кам'янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка: Історичні науки http://praci-history.kpnu.edu.ua/article/view/190382 2020-01-03T09:40:08+02:00 Тарас Чухліб history_lab22@kpnu.edu.ua

<p>У статті розглядається проблема українсько-кримських політичних відносин у пе-<br />ріод Руїни. Автор аналізує зовнішньополітичні кроки гетьманів Ю. Хмельницького,<br />С. Опари, П. Дорошенка, спрямовані на налагодження конструктивних відносин з<br />Кримським ханатом в контексті системи міжнародних відносин у Центрально-Східній<br />Європі того часу. Розкрито плани володарів Криму щодо перетворення Української дер-<br />жави на свого васала та роль татарських військ у перебігу збройної боротьби на тере-<br />нах Гетьманщини. Щодо останнього то, щоб досягнути цього монаршій династії Гіреїв<br />необхідно було витіснити з України не тільки війська російського, а й польського монар-<br />хів. У статті зазначається, що майже всі походи Ю. Хмельницького на Лівобережну<br />Україну з метою об’єднання українських земель проводилися за участю татарських орд.<br />Йдеться про вагомість впливу кримсько-татарського чинника на обрання гетьманом<br />України П. Тетері. На конкретних прикладах розповідається про участь 40-тисячного<br />ханського війська у спільному поході короля Речі Посполитої Яна ІІ Казимира і право-<br />бережного гетьмана П. Тетері на Лівобережну Україну. Окремо у когорті керманичів<br />козацької України, що підтримували тісні стосунки з кримськими татарами, автор<br />відзначає діяльність гетьмана С. Опари, який на першим серед тогочасних вітчизняних<br />діячів практично впровадив у життя турецько-татарський напрямок у зовнішній по-<br />літиці Українського гетьманату. Детально з’ясовуються причини ув’язнення гетьмана<br />С. Опари його вчорашніми спільниками. Схарактеризовано політику хана Аділ-Гірея І,<br />який хотів бачити українських гетьманів цілковито залежними від себе. Коли він зро-<br />зумів, що П. Дорошенко, наслідуючи Б. Хмельницького, намагається грати самостійну<br />роль, то відразу ж захотів змістити його. Коли ж це йому не вдалося, то він, використо-<br />вуючи Запорозьку Січ, призначив запорозького військового писара П.Суховієнка (Суховія)<br />своїм гетьманом правобережного Українського гетьманату.</p>

Авторське право (c) 2021 Наукові праці Кам'янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка: Історичні науки http://praci-history.kpnu.edu.ua/article/view/190383 2020-01-03T09:40:36+02:00 Олександр Слісаренко history_lab22@kpnu.edu.ua

<p>Статтю присвячено аналізу організаційного,<br />військово-технічного та кількісного стану збройних формувань Української держави<br />на початковому етапі Північної війни. Також вивчається проблема озброєння,<br />постачання, комплектування та тактичних прийомів різних категорій українських<br />збройних формувань. Зокрема, аналізуються городові козачі полки Лівобережної<br />та Правобережної України, наймані («охотницькі») полки, у тому числі жолдацька<br />гвардія гетьмана, а також збройні формування Запорізької Січі. З’ясовано, що у<br />десяти територіальних полках Лівобережної України (Гетьманщини) реально<br />нараховувалось 20 тис. боєздатних та близько 5 тис. небоєздатних реєстрових козаків.<br />У правобережних полках нараховувалось до 8 тис. осіб. У десяти найманих полках<br />(кінних та піших) нараховувалось понад 5 тис. осіб. Запорізька Січ могла у 1708 році<br />виставити на полі бою трохи більше 10 тис. козаків. Загальна кількість українських<br />збройних формувань перевищувала 40 тис. воїнів. Загальна кількість гармат в Україні<br />досягала 200 одиниць. Додатково вивчалась проблема фортифікаційного облаштування<br />українського театру Північної війни та причин незадовільного стану оборонних споруд<br />українських міст. З’ясовано, що головною причиною поганого стану українських фортець<br />була пряма заборона з боку московської влади на межі ХVІІ-ХVІІІ ст. модернізувати ці<br />укріплення. Зроблено висновок, що українські військові формування складали значну<br />силу, однак використовували застарілі тактичні прийоми, не були сконцентровані в<br />одному оперативному об’єднанні під єдиним командуванням. При створенні українсько-<br />шведських союзних сил необхідно було докласти значних зусиль для ефективної взаємодії<br />регулярних шведських та іррегулярних українських військ.</p>

Авторське право (c) 2021 Наукові праці Кам'янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка: Історичні науки http://praci-history.kpnu.edu.ua/article/view/190384 2020-01-03T09:41:47+02:00 Віталій Дмитренко history_lab22@kpnu.edu.ua

<p>У статті проаналізовано чисельність<br />людності дворів парафіяльних ієреїв Пирятинської протопопії у 50-70-х рр. XVIII ст.<br />Головним джерелом дослідження стали сповідні розписи. Вони, попри певні неточності,<br />містять важливу інформацію про чисельність, родинні зв’язки, статевовікову структуру<br />людей, котрі мешкали в домогосподарствах парафіяльних священників. Регулярність<br />ведення цієї документації та відносно добрий стан її збереженості уможливлюють<br />демографічний аналіз населення домогосподарств. Для нашого дослідження ми обрали<br />сповідні розписи по десяти населених пунктах, а саме: Бубни, Грабарівка, Гурбинці,<br />Кручі, Митченки, Приходьки, Усівка, Харківці, Шкурати, Яцини. Це становить 15,4%<br />від максимальної кількості парафій, котрі діяли у протопопії в досліджуваний період.<br />Отже, такий відсоток є репрезентативним у історико-демографічних студіях і дозволяє<br />зробити висновки по протопопії в цілому. Встановлено, що середня населеність дворів<br />ієреїв становила у 50-х роках – 14, у 60-х – 12,2, а у 70-х – 10,8 людей. Середня населеність<br />ієрейських домогосподарств у досліджуваний період складала 12,3 особи. Цей показник<br />узгоджується з результатами, отриманими іншими дослідниками та дозволяє говорити про<br />спільні демографічні характеристики, властиві ієрейським дворам Київської митрополії.<br />Відзначаємо тенденцію до зменшення кількості людей у домогосподарствах ієреїв. Аналіз<br />родинної спорідненості членів двору свідчить, що у 50-х роках у домогосподарствах ієреїв<br />переважали особи, не пов’язані кровною спорідненістю з панотцями. Утім, уже в два<br />наступні десятиріччя спостерігаємо перевагу в священницьких дворах осіб, пов’язаних між<br />собою кровною спорідненістю. Пропорція складає 6,9 до 5,3 у 60-х роках і 7,8 до 3 осіб у 70-х<br />роках відповідно. Таке явище пояснюємо спробою поєднати нові вимоги щодо претендентів<br />на священницький сан із усталеною практикою наслідування парафії.</p>

Авторське право (c) 2021 Наукові праці Кам'янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка: Історичні науки http://praci-history.kpnu.edu.ua/article/view/190385 2020-01-03T09:42:49+02:00 Віктор Брехуненко history_lab22@kpnu.edu.ua

<p>У статті на основі<br />аналізу судової документації XVIII ст. досліджується ставлення українського<br />населення до російського імперського центру. Зокрема, дані питання розглядаються на<br />прикладі використання в тогочасній українській судовій практиці «вірчих листів», які<br />уповноважували адвоката для ведення судових справ. Формуляр «вірчого листа», став<br />елементом уніфікаційної політики Петербургу, який не лише формував суто московський<br />стиль судової практики, а й навіював уявлення про вмонтованість українського світу<br />в московський, демонструючи його безальтернативність. Однак, попри суворі вимоги<br />указу, в судовій практиці окрім «вірчих листів» використовувалися такі різновиди </p><p>уповноважувальних документів, як «лист», «відкритий лист», «вірчий відкритий<br />лист», «вірче донесення», «всепокірнійше донесення» («всепокорнейшее доношение»),<br />«вірча чолобитна», «чолобитна», «уступка», «доручення». Таке розмаїття однозначно<br />свідчить про прохолодне ставлення клієнтів (козаків, міщан та духівництва) до<br />офіційних вимог Петербургу. Автор доходить висновку, що ці приклади демонструють<br />реальні стереотипи мислення, які побутували в українському суспільстві стосовно<br />імперського центру та його політики. На конкретних прикладах з тогочасної судової<br />практики Гетьманщини доводиться теза про загальний високий ступінь опірності<br />українського суспільства московській інтеграційній політиці на рівні щоденних<br />практик, що суттєво знижувало можливості Петербурга вплинути на реалізацію своїх<br />розпоряджень у судовій сфері Гетьманщини.</p>

Авторське право (c) 2021 Наукові праці Кам'янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка: Історичні науки http://praci-history.kpnu.edu.ua/article/view/190409 2020-01-03T09:52:19+02:00 Олександр Комарніцький history_lab22@kpnu.edu.ua Авторське право (c) 2021 Наукові праці Кам'янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка: Історичні науки http://praci-history.kpnu.edu.ua/article/view/190411 2020-01-03T09:52:23+02:00 Анатолій Філінюк history_lab22@kpnu.edu.ua Юрій Клімчук history_lab22@kpnu.edu.ua Авторське право (c) 2021 Наукові праці Кам'янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка: Історичні науки