«ЧОРНІ КЛОБУКИ» НА ПІВДЕННОМУ КОРДОНІ РУСІ (КІНЕЦЬ ХІ – СЕРЕДИНА ХІІІ ст.)

Анотація

У статті розглядається минуле числених груп кочівників –
печенігів, торків, берендеїв та ін., які мешкали у добу середньовіччя на території
України. Щодо перших із цих номадів, то автор звертає увагу на згадану у трактаті
візантійського автора Константина Багрянородного (Х ст.) область перебування
печенігів – фему Харавої, оскільки саме цей регіон згодом стане територією мешкання
«Чорних клобуків». Зазначається, що ця фема охоплювала басейн р. Рось, на північ від
якого знаходився в Х ст. південний кордон держави Русь із столицею у Києві. Боротьба
печенігів, торків, берендеїв та ін. із половецькими племенами примусила чималу частину
цих етнічних угруповань шукати захист у південноруських князів. У свою чергу взаємодія
з неполовецькими кочівниками допомагала населенню Київського, Переяславльського,
Чернігівського князівств відбивати напади половецьких орд, здійснювати походи до
степу. Басейн р. Рось на початку 30-х рр. ХІ ст. увійшов до складу держави Русь і з другої
половини ХІ ст. сюди із степу переселяються торки, печеніги, а згодом інші неполовецькі
кочові племена. У середині ХІІ ст. в Пороссі тюрські союзники київських князів утворили
своєрідну політичну структуру – конфедерацію «Чорних клобуків». Автор зазначає,
що в басейні р.Рось мешкало, крім «чорних клобуків», значне слов’янське населення, що
призводило до їх економічної, міжетнічної, духовно-релігійної інтеграції. Напередодні
нападу монгольських військ на Київ у 1240 р. міста-фортеці Поросся зазнали удару з боку
завойовників. На завершення статті автор пише, що осінніми подіями 1240 р., попри їх
величезну трагічність, не завершилася історія тюркського населення Поросся. Ця історія,
на його думку, буде мати продовження у добу домінування в Східній Європі монголів.