ПОЛІТИКА КРИМСЬКОГО ХАНСТВА ЩОДО УКРАЇНИ ТА ЇЇ ВПЛИВ НА РОЗВИТОК МОСКОВСЬКО-ПОЛЬСЬКОГО ВІЙСЬКОВО-ПОЛІТИЧНОГО ПРОТИСТОЯННЯ В 1654-1667 рр.

Анотація

У статті здійснено дослідження впливу Кримського ханства на розвиток
московсько-польського протистояння в 1654–1667 рр., в епіцентрі якого опинилася
Україна та проаналізовано характер та еволюцію тогочасної політики Бахчисарая
стосовно Української держави.
Зазначається, що як союзник Речі Посполитої, Крим був безпосередньо зацікавлений
в результатах московсько-польського протистояння. У Варшаві змушені були
узгоджувати з Бахчисараєм як військові акції, так і дипломатичні кроки. Водночас
ханат здійснював власну політику щодо України, метою якої було встановлення
свого протекторату над Військом Запорозьким. Саме загроза українсько-кримського
зближення, що несло безпосередню загрозу інтересам як Польщі, так і Московії,
створювала ґрунт для їхнього порозуміння та вирішення «українського питання» на
основі компромісу.
Проаналізовано чинники, які врешті призвели до досягнення «порозуміння» між
Москвою та Варшавою, що вилилося в укладення Андрусівської угоди 1667 р. на основі
поділу України між Річчю Посполитою та Московською державою. У цьому сенсі поряд
з досягненням воєнного паритету, коли жодна зі сторін не була спроможна вирішити
долю протистояння на свою користь шляхом досягнення остаточної перемоги над
супротивником (провал військової кампанії Яна Казімєжа у Лівобережній Україні в 1663–
1664 рр. та відповідно невдала спроба Москви встановити контроль над Правобережжям,
скориставшись антипольським повстанням в 1664–1665 рр.), важливу роль відіграло
розуміння спільної загрози з боку Криму, за яким стояла Османська імперія, що диктувало
необхідність створення московсько-польського військово-політичного союзу (глибока
стурбованість зусиллями Криму щодо встановлення свого протекторату над Військом
Запорозьким); переконання, що лише спільними зусиллями Москва і Варшава зможуть
приборкати непокірну козацьку Україну з її прагненнями державного суверенітету,  постійними спробами грати на протиріччях між Москвою та Варшавою та розвивати полівасалітетні стосунки, залучаючи до конфлікту інші держави регіону, створюючи цим сприятливі умови для реалізації української державної ідеї.