УПОВНОВАЖЕННЯ АДВОКАТА КЛІЄНТОМ ЯК ДЗЕРКАЛО СТАВЛЕННЯ СТАРШИНИ ГЕТЬМАНЩИНИ ДО ІМПЕРСЬКОГО ЦЕНТРУ У XVIII ст.

Віктор Брехуненко

Анотація


У статті на основі
аналізу судової документації XVIII ст. досліджується ставлення українського
населення до російського імперського центру. Зокрема, дані питання розглядаються на
прикладі використання в тогочасній українській судовій практиці «вірчих листів», які
уповноважували адвоката для ведення судових справ. Формуляр «вірчого листа», став
елементом уніфікаційної політики Петербургу, який не лише формував суто московський
стиль судової практики, а й навіював уявлення про вмонтованість українського світу
в московський, демонструючи його безальтернативність. Однак, попри суворі вимоги
указу, в судовій практиці окрім «вірчих листів» використовувалися такі різновиди 

уповноважувальних документів, як «лист», «відкритий лист», «вірчий відкритий
лист», «вірче донесення», «всепокірнійше донесення» («всепокорнейшее доношение»),
«вірча чолобитна», «чолобитна», «уступка», «доручення». Таке розмаїття однозначно
свідчить про прохолодне ставлення клієнтів (козаків, міщан та духівництва) до
офіційних вимог Петербургу. Автор доходить висновку, що ці приклади демонструють
реальні стереотипи мислення, які побутували в українському суспільстві стосовно
імперського центру та його політики. На конкретних прикладах з тогочасної судової
практики Гетьманщини доводиться теза про загальний високий ступінь опірності
українського суспільства московській інтеграційній політиці на рівні щоденних
практик, що суттєво знижувало можливості Петербурга вплинути на реалізацію своїх
розпоряджень у судовій сфері Гетьманщини.


Ключові слова


Гетьманщина; уповноважувальний документ; вірчий лист; інтеграція

Повний текст:

PDF


ISSN 2309-2254