У ПОШУКАХ ВЛАСНОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ: ПІЗНЬОПРОТЕСТАНТСЬКІ КОНФЕСІЇ ПРАВОБЕРЕЖНОЇ УКРАЇНИ У КІНЦІ ХІХ – НА ПОЧАТКУ ХХ СТ.

Анотація

У статті з’ясовано головні тенденції розвитку пізньопротестантських конфесій баптистів, євангельських християн, адвентистів у Правобережній Україні наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. Часто їх усіх об’єднували під назвою «штундисти». У більшості випадків самі віруючі не мали чіткої позиції щодо власної ідентифікації. Втім, після визнання «штундизму» у 1894 р. особливо небезпечним релігійним напрямком, віруючі намагались уникнути цієї назви, а сама вона набуває негативного забарвлення.
У розвитку пізньопротестантських течій простежувались об’єднавчі та
відцентрові тенденції. Спільність ключових віросповідних принципів, подіб-
ність внутрішнього устрою євангельських громад об’єктивно сприяли їх об’єднанню. Водночас, лібералізація законодавства в релігійній сфері у 1905–1906 рр., надавши віруючим нові можливості для розвитку, зіграла роль каталізатора у процесі диференціації євангельського руху на окремі напрямки. Легалізація протестантських течій зняла з порядку денного спільну для всіх сектантів мету і натомість висунула на перше місце догматичні та культово-обрядові протиріччя, що існували між ними. Невдоволення частини віруючих змінами, які супроводжували організаційне оформлення протестантських релігійних течій, проявилося у їх взаємних переходах з однієї течії протестантизму в іншу. З’ясовано, що наприкінці ХІХ – перші десятиліття ХХ ст. процес догматичного та організаційного оформлення окремих пізньопротестантських течій, власної самоідентифікації ще не завершився.