Аграрна реформа в Україні наприкінці ХХ – початку ХХІ століття: земельні активи і прорахунки

Віталій Нечитайло

Анотація


У статті термін "аграрна реформа" вживається не у вузько сільськогосподарському сенсі, а як узагальнююче поняття, що фіксує комплекс об’єктивно зумовлених змін у різних системах відно-
син у сільському середовищі: економічних, соціальних, організаційних, технологічних, побутових тощо. Визначальними у цьому комплексі є зміни у володінні землею. Ідеологія аграрної реформи ґрунтується на тезі, згідно з якою саме приватна власність на землю має забезпечити появу у нового власника більш потужної мотивації до продуктивної праці.
Ключовою проблемою модернізації аграрного сектора економіки є проблема ринкового обігу землі. В сучасних дискусіях виявляються дві крайні позиції: законодавче недопущення купівлі-продажу землі, а отже, й приватної власності на неї, і безоглядна підтримка правового закріплення приватної власності на сільськогосподарські землі і їх необмеженої купівлі-продажу.
Матеріали дослідження свідчать, що аграрну реформу можна вважати
технологічно виваженою, якщо вона: забезпечена науково обґрунтованою концепцією, є легітимною, результативною, ефективною, соціально справедливою. На жаль, названі чинники не наповнюють позитивними результатами земельні перетворення в Україні. Формально приватна власність на землю тут узаконена, але правовий механізм купівлі-продажу землі не включений в нову систему економічних відносин. Сільський працівник поки що не відчуває себе повноправним господарем на землі. Земельний ринок – це, передовсім, визнання землі економічною субстанцією. Саме тому без повносилої земельної реформи держава не може повноцінно розвиватися.


Ключові слова


аграрна реформа; земельна реформа; земельний ринок; ринкові відносини

Повний текст:

PDF


ISSN 2309-2254