ПЕНСІЙНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЧИНОВНИКІВ У РОСІЙСЬКІЙ ІМПЕРІЇ: НОРМАТИВНО-ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ (КІНЕЦЬ XVIII – ПОЧАТОК ХХ ст.)

Анотація

Проаналізовано
особливості реформування пенсійної системи Російської імперії, з’ясовано основні проблеми
її реалізації. Вказано на відмінності пенсійного забезпечення чиновників та державних службовців українських губерній. На початку ХІХ ст. у Російській імперії в кожному відомстві існувала своя різнорівнева система. Новий етап в історії розвитку пенсійного забезпечення розпочався із 1827 року. Тоді було затверджено перший в історії
Російської імперії пенсійний статут – «Загальний статут про пенсії та одноразові виплати». У статті проаналізовано прогресивне розширення кількості підданих, які охоплювалися цією системою соціального захисту, від військово-морських офіцерів та їхніх
сімей до працівників державних установ зі спробами охопити людей цивільних професій
(учених, викладачів, працівників деяких приватних підприємств тощо). Наведено приклади щодо соціального захисту окремих категорій службовців Правобережної України,
педагогів різних начальних закладів, персоналу лікарень та ін. Доведено, що система розвивалася одночасно в напрямку уніфікації та ускладнення. Більшість простого населення, наприклад, педагогічний персонал чи персонал лікарень, залишався переважно незахищеним на законодавчому рівні. Український контекст питання вирізнявся регіональною (Правобережжя) та відомчою (освітня сфера, воєнне відомство тощо) специфікою.
На початку ХХ ст. система пенсійного забезпечення вдосконалювалася під впливом подій 1905–1907 рр. та Першої світової війни (покращення соціального захисту солдат).