Революційне народництво Наддніпрянської України і проблема насилля напередодні та під час «ходіння в народ»
Ключові слова:
Наддніпрянська Україна, революційні народники, насилля, революція, «ходіння в народ», «південні бунтарі», «спалахопускачі», «Чигиринська змова», пропаганда.Анотація
У статті висвітлюється
поява і розвиток ідей насилля в першій половині 70-х рр. ХІХ ст. Розглянуто
вплив на цей процес основоположників народництва А. Герцена, М. Добролюбо-
ва та М. Чернишевського, видатних теоретиків ідейної течії П. Лаврова та
М. Бакуніна і інших популярних авторів того часу. Показано становлення і
розвиток революційних центрів Наддніпрянської України, підготовку «ходіння
в народ». На основі спогадів його учасників, доведено, що цей рух був не лише мир-
ним, як це традиційно вважається, а що у багатьох було на меті спровокувати
селян на соціальну революцію, організовуючи селянські бунти і повстання. У ро-
боті розглянуто поступовий відхід народників від мирних поглядів. Розкрито
зміст головних ідей, якими революційні народники агітували селянство. Пока-
зано його реакцію на пропаганду соціалізму, її слабкі сторони та причини невда-
чі. Описано «Чигиринську змову» – невдалу спробу учасників київського гуртка
«південних бунтарів» підняти селян на повстання шляхом обману, показавши
їм сфальсифіковані статут і грамоту від імені імператора Олександра
ІІ.
