Відносини «місто-село» в контексті українського національно-визвольного руху у революційну добу (1917-1918 рр.)

Анотація

Використовуючи
цивілізаційний та соціокультурний підходи в статті зроблено спробу висвітлити
відносини міст як регіональних центрів, звідки ширився національ-
ний рух та державотворчі процеси, з селом, як основною соціальною базою
зазначеного руху в період революції 1917-1918 рр.
Розвиток національно-визвольних рухів у країнах Центрально-Східної Єв-
ропи тісно пов’язаний з урбанізаційними процесами, оскільки міста відіграють
надзвичайно важливу роль в житті соціуму. Своєрідність історичного шляху
України, процесу становлення соціальної структури українського суспіль-
ства, у якій домінувало селянство, особливо актуалізує проблему дослідження
ролі міст в українському національно-визвольному русі в контексті відносин
«місто-село».
Надзвичайної актуальності в історичній науці набувають цивілізаційний
та соціокультурний підходи, які дають можливість розглядати події з точки
зору мотивації людської діяльності. Метою соціокультурного підходу є потре-
ба пояснити, як людська діяльність обумовлюється культурними, історични-
ми та суспільними факторами. А у випадку України, – з’ясувати, яким чином
свідомісні стереотипи, що панували в суспільстві на початку ХХ століття,
зокрема специфіка сприйняття містом українського села, і навпаки, впливали
на темпи поширення українського національно-визвольного руху, його держа-
вотворчі можливості.
На початку ХХ століття соціально-етнічна структура населення Укра-
їни склалася таким чином, що українці становили незначну частину жителів
міст, де зосереджувалося адміністративно-політичне, економічне та культурно-
освітнє життя, але домінували у сільській місцевості. Громадсько-
політичне,
соціально-економічне життя України розглядалось у контексті
бінарних опозицій: іншонаціональне місто – українське село. Таке становище
породило глибокий політичний та етносоціокультурний розкол, значний роз-
рив між різними класово-структурними елементами суспільства – верхами
та низами, містом та селом. Відтак, соціальні відмінності, що відділяли селян
від інших шарів суспільства, служили одночасно національним бар’єром між
українцями та неукраїнцями.
Керівництво Центральної Ради ставило завдання знівелювати відчуже-
ність між містом і селом, зробити так, щоб місто служило українським націо-

нальним інтересам. Революційні події 1917-1918 рр. свідчать, що відчуженість
міста від села, соціокультурна прірва між ними, і як наслідок, неспроможність
налагодити функціонуючу вертикаль влади призвела до поразки державотвор-
чих зусиль Центральної Ради.