Самобутність українського православ’я та його нищення в умовах інкорпорації Подільського краю до складу Російської імперії (кінець XVIII – середина 50-х років ХІХ ст.)
Ключові слова:
інкорпорація, уніфікація, самобутність, українське православ’ я, іконопис, церковна архітектура, піснеспіви, демократичні засади, духівництво, російське православ’я, духовно-релігійна сфера.Анотація
Для написання цієї статті автором ви-
користано архівні та документальні матеріали, наукові видання та публіка-
ції вітчизняних і зарубіжних дослідників, мемуарну літературу та матеріали
періодичних видань. Головним завданням дослідження автор вбачав висвітлен-
ня суті та напрямів самобутніх рис українського православ’я, що сформува-
лися на українських землях протягом XVI–XVIII ст. в таких його формах як
іконопис, архітектура, піснеспіви, мова, музика, традиції, звичаї, богослужін-
ня, демократичні засади діяльності релігійних громад і виборів духівництва. В
статті також аргументовано висвітлено інкорпораційну імперську політи-
ку Російської держави щодо поступової ліквідації самобутності українського
православ’я і утвердження уніфікованої державної моделі російської православ-
ної віри.
Особливу увагу автор надавав висвітленню питань щодо демократизму
церковного управління, що передбачав активну участь мирян у справах жит-
тя на засадах спільного вирішення цих проблем на всіх рівнях – від парафії до
архієрейського собору. Так, священики та причетники, члени різних церковних
установ, старости обиралися парафіянами, а священика висвячував і благо-
словляв архієрей.
У статті автор намагався проаналізувати і висвітлити основні риси уні-
фікації і одержавлення духовно-релігійної сфери українців, зокрема й подолян,
відповідно до московсько-візантійських зразків і стандартів. Особливо чітко
це проявляється через:
– уніфікацію українських церковних управлінських структур;
– призначення на ключові ієрархічні посади росіян або ж вихідців з України,
які пройшли відповідний вишкіл в російських єпархіях і сумлінно виконували
вказівки царського уряду і Синоду;
– зросійщення кадрів українського духовенства через навчання, виховання
і проходження початкової церковної служби в Росії;
– проведення богослужінь, друк релігійної літератури, періодичних видань
церковно-слов’янською мовою;
– повсюдна організація православної освіти за єдиними російськими програ-
мами, заборона використання української мови.
