Консолідація українських еміграційних політичних сил і гетьманський рух (середина 1940 – початок 1950 рр.)

Василь Яблонський

Анотація


У статті розгляда-
ються взаємини між республіканським та монархічними політичними табора-
ми української політичної еміграції через призму процесу реорганізації Держав-
ного центру Української Народної Республіки в екзилі в середині 1940 – початку
1950 рр.
Новий етап боротьби з більшовизмом, який розпочався після другої світової
війни, потребував реального об’єднання зусиль еміграційних політичних сил.
Шанс для такого об’єднання відкривався з ухваленням Закону про реорганізацію
ДЦ УНР. Запропонована організаційна структура еміграційного передпарламен-
ту враховувала інтереси існуючих політичних сил. Загальне партійне представ-
ництво базувалося на квотній основі за ідеологічною спрямованістю партій –
від соціалістів до монархістів.
Останні були репрезентовані Союзом гетьманців-державників, лідери яко-
го були незадоволені запропонованим квотним принципом в УНРаді, існуванням
інституту президентства в екзилі та збереженням домінування державної
традиції УНР.
Кілька раундів політичних консультацій між представниками гетьманців
та іншими політичними силами не призвели до віднайдення консенсусу, що при-
звело до нового витка конфронтації та практично унеможливило контакти 

між СГД та ДЦ УНР. Конструктивний політичний діалог був відсутній увесь
повоєнний період, аж до проголошення незалежності України у 1991 році.


Ключові слова


Державний центр УНР в екзилі; Союз гетьманців-державників; Українська національна рада; повоєнна політична консолідація

Повний текст:

PDF


ISSN 2309-2254