Український соціал-демократичний рух в українських губерніях Російської імперії на межі ХІХ та ХХ ст.: соціокультурні умови та напрямки діяльності

Анотація

Важливим суспільно-політичним напрямком, який сформувався в ХІХ та продовжив функціонування у ХХ ст., був марксизм. Вироблена К. Марксом і Ф. Енгельсом теорія пов’язували надії суспільного прогресу з робітничим класом, який у наслідок соціалістичної революції мав скасувати приватну власність, як основу нерівності, та збудувати справедливий соціальний устрій. Важливе значення для аналізу марксистських політичних партій має їхня класифікація. Наявний в історіографії поділ соціал-демократичних пар-тій і спілок, їхніх течій і фракцій на революційні та опортуністичні має ідеологічно-упереджений характер. Набагато більше для розуміння марксистських організацій може дати запропонована автором класифікація. У її основу покладено два критерії, які стосуються процесів партійного будівництва та з’ясування державно-правового статусу нації в майбутньому. Виходячи з зазначеного, пропонується поділити всі соціал-демократичні партії та спілки на інтернаціоналістські та національні. Інтернаціоналістські виступали за створення централізованої марксистської партії, в яку б національні марксистські групи входили на правах секцій. Майбутню соціалістичну державу вони вбачали централізованою, проте в ній мали бути вирішенні важливі соціальні та національні питання. Національні соціал-демократії виступали за побудову марксистських партій на федеративних засадах або їхнього незалежного існування. Розв’язання національного питання вони пов’язували зі здобуттям незалежності або ж наданням національно-територіальної чи національно-персональної автономії.

В українському соціал-демократичному русі на межі ХІХ та ХХ ст. також проявилися два напрямки – національний та інтернаціональний. Аналізуючи теоретичні підстави та практичну діяльність українських марксистів, автор відзначив існування двох напрямків у соціал-демократичному русі в українських губерніях Російської імперії. Національні марксисти були репрезентовані групою Українська соціал-демократія, Українською соціалістичною партією, Революційною українською партією та Українською соціал-демократичною робітничою партією. До інтернаціонального напрямку можна залічити Групу сільських робітників соціал-демократів Київської губернії та Українську соціал-демократичну спілку. Остання, проіснувавши трохи більше місяця як самостійна організація, ввійшла до складу РСДРП на автономних засадах.
Напередодні першої російської революції в складі Закордонного комітету РУП та загалом у партії існували три ідейно-політичні групи. Автономісти виступали за входження до складу РСДРП на автономних засадах і поділяли програмні засади останньої; вони були впевнені, що в майбутньому соціалістичному суспільстві зі знищенням приватної власності будуть розв’язані соціальні та національні проблеми. Федералісти виступали за входження до російської марксистської партії на федеративних засадах і загалом були прихильниками «національних форм пролетарського руху». Третю, найчисельнішу групу в партії складали прихильники самостійного існування української соціал-демократичної партії (згодом вони боролися за входження в РСДРП на федеративних засадах), що виступали за національно-територіального статусу в майбутній демократичній Російській республіці.
Найвпливовішою національною українською марксистською партією в 1905–1907 рр. була РУП-УСДРП. Вона відстоювала національні інтереси та в справі партійного будівництва обстоювала об’єднання з іншими марксистськими партіями та спілками на федеративних засадах, а розв’язати національне питання прагнула за допомогою національно-територіальної автономії. Водночас, у РУП-УСДРП фігурувала потужна інтернаціональна тенденція, що проявилася у недооцінці частиною українських марксистів значення національного питання в житті України та Російської держави а також у прагненні за будь-якої ціни досягнути об’єднання з РСДРП. Прихильність до таких поглядів демонстрували невеликі групи («обласніки») або й окремі партійці. Причини існування цього напрямку коренилися в слабкості національної марксистської партії та в потужних ідейних та організаційних впливах російської соціал-демократії.